Продовжуємо знайомитися із селами Городенківщини. Сьогодні пропонуємо читачам відчути автентику ще одного куточка Покуття — двох сіл на межі Городенківського та Коломийського районів, які ніби злилися в єдине ціле, - Росохача і Прикмища. Навіть центральна вулиця Прикмища, яку по-місцевому називають Гайваси, плавно переходить у сусіднє село. Місцевий краєзнавець учитель Росохацької школи Василь Федюк в архівах Львова та Івано-Франківська знайшов першу письмову згадку про Прикмище, датовану 1442 роком, а про Росохач — 1537. Загалом, дуже багато досі незнаного про ці населені пункти можна прочитати у його доробку про минуле обох сіл.
За часів Галицько-Волинського князівства тут з'явилися перші поселення. За переказами старожилів, біля моста росла велика верба, яка від удару блискавки розкололася і стала сохнути. Її назвали розсохою. Звідси й походить назва Росохач. Майже 35 років село мало статус міста.

Є два села на межі Городенківського та Коломийського районів, які ніби злилися в єдине ціле, — Росохач і Прикмище. Навіть центральна вулиця Прикмища, яку по-місцевому називають Гайваси, без якоїсь помітної  межі між населеними пунктами плавно переходить у сусіднє село. Окрім, зрозуміло, родинних зв’язків, є ще щось таке, що здружує і ріднить ці громади. Ось тільки, бува, сперечаються, чиє село «старше». Місцевий краєзнавець учитель Росохацької ЗШ I-III ступенів Василь Федюк, доволі «покопавшись» в архівах Львова та Івано-Франківська, знайшов першу письмову згадку про Прикмище, датовану 1442 роком, а Росохач — 1537-м. Загалом, дуже багато досі незнаного про ці населені пункти можна буде невдовзі прочитати у його вагомому авторському доробку про далеке й близьке минуле обидвох сіл.

Релігійне відродження торкнулося і нашого рідного села Росохач та школи. Не осторонь своєї долі та долі майбутніх поколінь, боротьби за відновлення діяльності нашої церкви стояли росохачани. Посильну допомогу і підтримку вони одержували від парафіян дочірньої церкви с. Прикмище. Зачинателями даного руху у 1989 році виступили пенсіонери, учасники Великої Вітчизняної війни, інваліди, яким у ті ще не до кінця певні часи, нічого не загрожувало. Це інвалід І групи, учасник війни Федорів Василь Андрійович, інвалід ІІ групи, учасник війни Фурик Василь Петрович.

На початку 1962 року істотні зміни було внесено до законодавства. Обмежувалось відкриття церков та молитовних будинків. Питання ж про припинення діяльності храму вирішувалось не в центрі (як було до того), а виконкомом обласної ради. Ця процедура спрощувалася. Культовий об’єкт міг бути закритий на підставі акта технічної комісії та висновку уповноваженого у справах церкви при облвиконкомі. Культові споруди закривалися і навіть демонтувалися „у зв’язку з реконструкцією населених пунктів”, як мотивували свої дії власті. Так у 1963 році Росохацька церква була закрита за рішенням експертної комісії яка її визнала, як аварійною.

Безпосередньо у с. Росохач та Прикмище ще діяла греко-католицька церква, в який час, і з чиєї волі було усунено православ’я в архівних матеріалах такого повідомлення не зафіксовано. Та його і нічого шукати, всі матеріали велися на польській і німецьких мовах під диктовку волі тих хто тут панував. А паном-диктатором була Польща.