Є два села на межі Городенківського та Коломийського районів, які ніби злилися в єдине ціле, — Росохач і Прикмище. Навіть центральна вулиця Прикмища, яку по-місцевому називають Гайваси, без якоїсь помітної  межі між населеними пунктами плавно переходить у сусіднє село. Окрім, зрозуміло, родинних зв’язків, є ще щось таке, що здружує і ріднить ці громади. Ось тільки, бува, сперечаються, чиє село «старше». Місцевий краєзнавець учитель Росохацької ЗШ I-III ступенів Василь Федюк, доволі «покопавшись» в архівах Львова та Івано-Франківська, знайшов першу письмову згадку про Прикмище, датовану 1442 роком, а Росохач — 1537-м. Загалом, дуже багато досі незнаного про ці населені пункти можна буде невдовзі прочитати у його вагомому авторському доробку про далеке й близьке минуле обидвох сіл.

Наразі ж охочі можуть почерпнути відомості про сиву давнину в сільських бібліотеках. Одну з них — прикмищенську — нещодавно перенесено до іншого приміщення. Старе практично розвалювалося, а в добротному корпусі колишньої школи-садка їй просторо й затишно. Стараннями завідувачки бібліотеки Галини Віксевич та її колег із сільської та районної влади зроблено все, щоб читачі мали доступ до інформації й комфортні умови перебування.

Маленька бібліотека до того ж є справжнім центром культурно-просвітницької роботи: тут гуртуються аматори жіночого вокального колективу, котрий нині претендує на звання народного. Пані Галина, пропрацювавши бібліотекарем понад 20 літ, сама не раз організовувала сільські  мистецькі заходи, популярні свого часу виїзди до жниварів, разом з аматорами із сусіднього Росохача роблять і нині спільні концерти. 

  Важливо, що навіть тепер, коли на грані закриття тисячі сільських та шкільних бібліотек, росохацька  під керуванням Наталії Нескреби також працює.  Бо як зникне така установа, за нею — клуб, сільська школа — прощавай, селоѕ Адже з розвалом потужних колись господарств селяни фактично залишилися за бортом, поповнюють ряди заробітчан. Страждають сім’ї, коли, як лелеки, «відлітають» із настанням тепла чоловіки на будови Києва чи Москви, не повертаються з далеких країн жінки-заробітчанки. Тому росохацький сільський голова Михайло Федорів відстоює кожне робоче місце в селі, кожну ставку — наприклад, добивається, щоб у місцевій лікарській амбулаторії був і терапевт, і педіатр. А ще в Росохачі, як у віддаленому населеному пункті, важливо зберегти пункт швидкої медичної допомоги від Городенківської ЦРЛ.

Багато з того, що значилося в передвиборній програмі голови, вже зроблено: газифіковано дитсадок у Росохачі, з вирішенням бібліотечної проблеми беруться за клуб у Прикмищі. Він  буде в одному комплексі з дитсадком і бібліотекою. Чимало вже зроблено, а разом із завідувачем клубу Любов’ю Захарук за сприяння відділу культури, є сподівання, і глядацьку залу відкриють. Позмагаються отоді з росохацьким Будинком культури, бо матимуть істотну перевагу — теплі приміщення!

Місцеві селяни досі добрим словом згадують колишнього голову колгоспу Василя Андрейка. За його керування і розкішний заклад культури в Росохачі збудовано, й багато інших соціальних об’єктів, практично 100-відсотково газифіковано обидва села. Безумовну гордість — високоякісні асфальтовані дороги, особливо на нинішні часи, мабуть, ще довго пов’язуватимуть з його іменем. Між іншим, пліч-о-пліч з Василем Андрейком упродовж 17 років на посаді сільського голови працював Степан Драганчук.
 

Зареєстроване на території сільської ради ТзОВ «Мрія Карпат» уклало 1991 договір оренди земельних паїв на загальну площу 682 га. Торік виплачено орендної плати на суму понад 118 тис. грн. Згідно з планом соціально-економічного розвитку сіл орендарі посприяли в ремонті обох церков, підведенні води до росохацького дитсадка, допоможуть і в облаштуванні вуличного освітлення. От якби ще розвинули тваринництво, адже приміщення ферм збережені. Та й іншу господарську інфраструктуру ще не розтягнуто, як деінде. Сільський керівник Михайло Федорів поділився, що створення додаткових робочих місць — його найбільший «головний біль». «Та ще, — додав, — облаштування вуличного освітлення, адже проектну документацію вже виготовили і, якби не криза, приступали б уже до роботи».

Проблемним питанням залишається заміна вікон у місцевій школі. В цьому плані є напрацювання з боку районної та сільської влади й самих освітян: спільними зусиллями провадили заміну теплотраси, підведення теплої води. Загалом же, активну співпрацю місцевої влади, священика о. Михайла Шеваги, освітян, працівників культури з громадою можна поставити за приклад багатьом нашим селам!  Адже ошатні Росохач і Прикмище в дечому доганяють місто, наприклад, добре збережені дороги не в останню чергу завдяки доглянутим фосам. Гордяться тут і спортивними успіхами, військово-патріотичною та краєзнавчою роботою. Бо який ще шкільний музей може похвалитися рештками мамонта, які знайшли під час проведення меліоративних робіт у навколишніх урочищах. В музеї зібрано перекази старожилів про визвольну боротьбу: назва кургану «Остра могила» пов’язана з великою битвою з татарами, де полягло багато людей. Не лишилися осторонь і тоді, коли добровільно йшли в лави українських січових стрільців, воювали в Другій світовій війні.

Молоддю і поважними раздами повниться Росохацький будинок культури під час проведення масових заходів. Неперевершеним їх організатором є досвідчений директор закладу Марія Микитчук. А юнь переймає таланти, бо чи не кожного року найвродливішими та найобдарованішими покутянками на конкурсі є місцеві дівчата! Мають у селах доступний інтернет і мобільний зв’язок. І віриться, що ці громади ще не раз доведуть: географічна глибинка аж ніяк не означає відірваність від цивілізації та всього передового. Навіть попри те, що розташовані вони за два десятки кілометрів від райцентру й відмежовані від нього кількома селами Коломийщини.
    

Людмила СТРАЖНИК
газета "Галичина"
26 березня 2009 року